Алхімія між Кентербері та Донецьком. Джефрі Чосер у перекладі Костянтина Родигіна

Аліса Ложкіна

Чим дивніший навколо світ і темніші часи, тим цікавіше перечитувати класику. Особливо середньовічні твори, адже вони описують реальність, яка водночас максимально далека і чимось парадоксально близька до нашої. Ми живемо в епоху, коли на зміну цінностям Просвітництва, які за кілька останніх століть встигли суттєво виноситися, приходить жага до нового зачакловування світу. Сьогодні кожен другий має в арсеналі колоду Таро, цікавиться магією, духовними практиками, езотерикою. Алхімія в усіх на устах, і її особливо шанують психологи. Вони люблять підіймати бойовий дух клієнтів розповідями, що в тих не просто чорна смуна в житті, а період «нігредо».

Книга Костянтина Родигіна «Поетична алхімія Джефрі Чосера» ідеально потрапляє у дух часу. Це український переклад фрагменту з «Кентерберійських оповідей» батька сучасної англійської літератури. Родигін перекладає лише на одну з оповідей — «Пролог і оповідь слуги каноніка», але робить це з позиції фахового дослідника історії західного езотеризму. Його книгу супроводжує детальний коментар, що фокусується на аналізі одного з найцікавіших аспектів творчості великого англійського письменника. Завдяки «Поетичній алхімії Джефрі Чосера» ми дізнаємось про цілий пласт середньовічної та ранньомодерної культури, пов’язаний з алхімією — темою, яка вже багато століть поспіль провокує уяву читачів.

Книга Родигіна вийшла 2024 року у Видавництві Руслана Халікова. Це вже друге видання «Поетичної алхімії» — перше з’явилося на світ 2017 року, коли ще не існувало повного україномовного перекладу Чосерових «Кентерберійських оповідей». Свого часу книга Родигіна стала важливим прецедентом. З тих пір повна версія «Оповідей» вийшла у перекладі Максима Стріхи, проте це жодним чином не зменшує цінність роботи Родигіна. Переклади відрізняються за стилем, а у випадку зустрічі з таким визначним літературним пам’ятником як «Кентерберійські оповіді» для українського читача особливо цінно мати можливість подивитися на текст під різними кутами зору.

Втім головна перевага книги Родигіна саме у її фокусі на окремій темі. Завдяки звуженню оптики занурення у поетичний світ Чосера раптом стає легшим. На допомогу приходить розлогий текст-коментар, де дослідник аналізує сучасну наукову літературу і розповідає про різні варіанти інтерпретацій чосерового ставлення до алхімії. На перший погляд здається, що текст стародавнього англійського автора є простою сатирою на недоумкуватих фанатів алхімічних експериментів, які віддавали шалені гроші шахраям, аби навчитися ефемерної науки здобування золота з інших металів. Проте, як слушно зауважує Родигін, якщо ця оповідка — лише глузування, то звідки в Чосера такі глибокі пізнання у галузі середньовічної алхімії? І не лише на теоретчиному, а й на практичному рівні, адже у його роботі присутній доволі реалістичний опис щоденної практики експериментаторів-романтиків і прабатьків сучасної хімії. До роздумів над цими питаннями, які досі залишаються відкритими і стимулюють уяву дослідників, Родигін запрошує своїх читачів. Читаючи середньовічну історію про шахраїв-алхіміків, читач неминуче впізнає сьогоднішній день: фінансові афери, псевдонаукові обіцянки, гонитву за швидким результатом. Золото, яке обіцяють добути з нічого, — цілком знайомий кожному з нас образ.

Сам переклад чосерового твору — одна з родзинок книги. Його виконано у римованій, живій формі. Завдяки цьому текст дихає і пульсує, він легко читається, гарно передає дух оригіналу і, не зважаючи на дрібні нерівності, сприймається як самодостатній поетичний твір. Важливо й те, що Родигін компетентний дослідник алхімічного дискурсу, тому у його перекладі більш чітко зчитуються відсилки до цієї теми у праці Чосера.

Книга Костянтина Родигіна цікава ще й історичними обставинами її створення. Робота над текстом почалася у Донецьку, ще до 2014 року. Значна частина підготовки книги відбувалася у найтурбулентніші часи, коли Родигіну довелося поїхати з Донецька. Разом із Донецьким національним університетом імені Василя Стуса, де він досі працює, автор передислокувався до Вінниці. Друге видання книги теж припало на воєнні часи — вже після повномасштабного вторгення. Сам факт, що у такі непрості часи Родигіну вдалося зберегти відданість середньовічному тексту та його проблематиці заслуговує на велику повагу.

Книга про Чосера стала не єдиним твором Костянтина Родигіна, присвяченим алхімії. 2023-го у співавторстві зі своїм батьком Михайлом Родигіним він опублікував ще одне дослідження — «Алхімія Григорія Сковороди». Після середньовічої Англії прийшла черга аналізу української барокової традиції, у якій автори знайшли характерні елементи алхімічного дискурсу про духовну трансмутацію.

Сучасній українській гуманітаристиці бракує апарату для серйозного академічного аналізу езотеричних традицій. Історія езотеризму як окрема дослідницька галузь оформилася на Заході ще наприкінці минулого сторіччя — завдяки таким фігурам, як Френсіс Єйтс, Антуан Февр та ін. Одним з найвідоміших сучасних дослідників езотеричних течій є Ваутер Ганеґрааф, — вчений з Центру історії герметичної філософії Амстердамського університету, де давно і всерйоз вивчають і алхімію, і відьомство, і безліч інших феноменів, які в Україні досі лишаються на периферії наукових штудій. Родигін робить важливий крок: він не просто перекладає Чосера, а вводить українського читача у ширший контекст сучасної наукової думки, де алхімія давно розглядається не як курйоз або метафора, а як культурно значущий пласт історії ідей. Такі проєкти як «Поетична алхімія Джефрі Чосера» дають надію, що розмова про езотеризм в Україні перестане бути темою для напівжартівливих тіктоків і перейде в осмислене академічне поле.

Для того, щоби краще зрозуміти «Поетичну алхімію Джефрі Чосера» та контекст її створення, ми вирішили задати кілька питань самому Костянтину Родигіну:

Як ви зацікавилися середньовічною і, судячи з ваших нових досліджень про алхімічні мотиви у творчості Сковороди, більш пізньою алхімією?

До теми алхімії я прийшов через батьківську бібліотеку. А коли після закінчення хімічного факультету Донецького університету вступив до аспірантури кафедри філософії, то і шукати-вигадувати десь тему для дисертації не довелось: алхімія саме на перетині цих сфер, природничих наук і філософії. А вже під час аспірантури підключилася тема Сковороди з виходом у ширший контекст практично недослідженої «української алхімії».

Чим, на ваш погляд, ця тема є актуальною для сучасного українського читача?

Алхімія — це про пошук безмежного, розширення обріїв, опанування таємниць природи, перетворення цієї природи і одночасне перетворення самих себе. Ці алхімічні міфообрази залишаються актуальними не лише в середньовічному, а й у сучасному світі, хай навіть «хімічна» складова алхімії і може видаватися застарілою і занадто специфічною. З іншого боку — хто сказав, що Середньовіччя закінчилося? Карл Ґустав Юнґ розмірковував, що ми, не маючи змоги зазирнути в майбутнє, через це нездатні оцінити, наскільки глибоко ми в це Середньовіччя занурені. А Умберто Еко у 90-х писав про Нове Середньовіччя, і тепер воно гротескно поглядає на нас з екранів.

Я так зрозуміла, що переклад Чосера і першу версію книги було створено на початку війни на Донбасі в 2014 році, коли ви жили у Донецьку. Друге видання вийшло на початку повномаштабної війни. Я вважаю це неймовірно важливою деталлю цієї історії. Чому, на ваш погляд, відбулися такі збіги? Розкажіть, будь ласка, про досвід роботи над книгою про середньовічну алхімію у такі турбулентні часи.

Перші спроби перекладу твору Чосера я почав робити ще раніше. Листопад 2009 року — пандемія «свинячого грипу», карантин, в університеті скасовано заняття, а в телевізорі — паніка та апокаліптичні настрої (2020 рік потім все це затьмарив і перевершив). Така собі пародія на декамеронівську фабулу «на мінімалках». Продовжував роботу над перекладом і паралельно над дисертацією з алхімії у безнадійну епоху золотих батонів, коли було неясно, кому взагалі потрібна та культура, якась філософія (як її намастити на хліб?), а тим паче українські переклади (хто їх читатиме?), та ще й маловідомого середньовічного автора (хто це взагалі такий?). І це коли в донецьких книгарнях література українською мовою часто обмежувалась однією-двома полицями, переважно зі шкільною класикою, зазвичай у скорочених переказах і хрестоматіях. Чосер до тієї шкільної класики не належав. Пам’ятаю, як вперше опинився у книгарні «Є» у Харкові (там ще треба було спускатися вниз довгими вузькими сходами) — це був інший світ, відчуття, ніби потрапив до якогось таємного ордену книжників і тебе там прийняли і визнали за свого. До речі, придбав там тоді «Середньовічну уяву» Жака Ле Ґоффа.

Доопрацьовував переклад Чосера і зокрема «Пролог…» воєнним літом 2014 року, у неспокійному районі неподалік того самого Донецького аеропорту. Було гучно. Можливо це ескапізм, але в умовах війни важливо знаходити точку опори і острівці нормальності у повсякденному житті, це допомагає берегти ментальне здоров’я. І нехай Чосер (учасник Столітньої війни і сучасник пандемії Чорної смерті) своїми дотепними і життєствердними історіями нам у цьому допомагає.

Вже після 2014 р. стало прийнято казати про «новий ренесанс української культури», потім те саме з новою силою відбулося у 2022 р. Звідси висновок з претензією на універсальність: «ренесанси» трапляються не від хорошого життя, це відповідь на виклик. Це порядок, який постає з хаосу. І тоді це не ескапізм, не втеча від світу, а боротьба з ентропією, своєрідна алхімічна робота. А значить у Новому темному Середньовіччі так само потрібним буде певний «орден книжників» (а кожен, хто обирає книгу замість зависати не думаючи в тенетах соцмереж, вже отримує певний рівень цифрової аскези), щоб підтримувати таємний вогонь у творчих лабораторіях і берегти скарби у вежах фортець-бібліотек.

Як еволюціонували ваші інтереси після книг про Чосера та Сковороду? Над чим ви зараз працюєте і які теми живлять вашу уяву?

Таких напрямків декілька. По-перше, це філософські трактати українських авторів — професорів Києво-Могилянської академії XVII — XVIII ст, зокрема знаменитого і вкрай неоднозначного Теофана Прокоповича. Алхімічних епізодів там вистачає. Тема «українська алхімія» взагалі потребує розробки. Друга тема — сучасне соціокультурне відлуння алхімії у світі навколо нас. Інші теми медійні — візуальне в інформаційно-смисловій війні, історія і філософія фотографії.