Чи був маршал Малиновський нащадком «Подільського Каліостро» та сільського «Бичка» з Остапківців?

Дмитро Полюхович

Минулого року у Києві у видавництві Руслана Халікова побачила світ моя книжка «Тадей Грабянка – король ілюмінатів», присвячена нашому земляку з Остапківців, знаменитому містику XVІІІ ст. якого ще на початку ХХ ст. чимало дослідників вважали «тим самим» знаменитим графом Каліостро!

Робота над цим масштабним дослідженням супроводжувалася різними містичними збігами та випадками. Мабуть, бунтівний дух Грабянки дуже захотів, аби про нього згадали й на Батьківщині, бо у світі він і без того досить відомий. Взагалі, на щось масштабне я від початку і не замахувався. Почалося з прохання керівництва міськради підготувати низку коротких історичних довідок про видатних людей, пов’язаних із Городоччиною. Перший містичний збіг – робота над довідкою про містика, яка й переросла у цілу книжку, дивним чином почалася 6 жовтня 2022 р. – саме у 215-ту річницю від дня його смерті! Далі була ще низка абсолютно несподіваних і містичних подій, але то окрема розповідь.

Наостанок, і знову ж таки абсолютно випадково, душа Грабянки подарувала ще одну дивовижну історичну загадку, варту окремої художньої книжки чи екранізації (такий фільм реально мав би успіх). На жаль, сталося це, коли книжку вже видрукували, відповідно, цей дивовижний епізод до неї не увійшов.

Тут знову не обійшлося без абсолютної і, певною мірою, містичної випадковості. Аби домовитися про майбутню презентацію книжки, я завітав до Центральної публічної бібліотеки Городоцької територіальної громади, де цілком випадково зустрів Сергія Івасюка (80+ років) – старожила села Остапківці. Прийди я на 15 хвилин раніше чи пізніше – цієї зустрічі не сталося би…

Пан Сергій втрутився у розмову із бібліотекарями, коли дізнався, що йдеться про його село. Про Грабянку він чув уперше, зате дуже хотів поговорити про пані Залєську. Крім звичного набору відомих усім краєзнавцям байок про останню поміщицю Остапківців, він розповів дивовижну історію, яку спочатку мною було віднесено до казок і легенд. Але після перевірки інформації можна стверджувати, що це, із великою вірогідністю, можливо і правда. Яка ж до того цілком варта визначення «історична сенсація».

Початок історії цілком у ключі любовно-пригодницької драми. Як розповів пан Івасюк, у графині була донька-красуня. А ще на службі вона тримала парубка, який відповідав за збереження панського лісу. Зрозуміло, що посада ця була «собача», тюхтіїв на такій не тримали, тож хлоп був нівроку. Такий собі сільський Геракл… Далі йде класична фабула еталонного «жіночого роману». Тендітна панна по вуха закохується в кремезного подільського хлопа… Той відповідає взаємністю, зриває квіточку цноти, і далі маємо нестямне кохання з пестощами, поцілунками, витрибеньками і не лише… Підсумок закономірний.

Кажуть, що коли матуся дізналася, що доня в очікуванні, то аж захворіла. А коли одужала – миттю спровадила дитятко з майбутнім онуком до знайомих десь на південь Поділля. Незаконна дитина у ті часи була ганьбою. А тут ще татусь навіть не шляхтич, а простий селюх…

Не будемо затягувати наше оповідання та «вантажити» зайвими подробицями. Згідно з розповіддю Сергія Івасюка, нащадок графині та лісового сторожа зробив згодом блискучу військову кар’єру, став одним із «маршалів Перемоги», а згодом, упродовж майже десятиліття (1957–1967), обіймав посаду міністра оборони СРСР…

Якщо це правда, то маршал Родіон Малиновський – прямий нащадок графа Тадеуша Грабянки і простого хлопа з Остапківців.

«Як насправді звали того лісничого, я не знаю, – каже старожил Сергій Івасюк. – Усі називали його вуличним ім’ям “Бичок”. І дійсно – Бичок: під два метри заввишки, кремезний, з широченними плечима… Я його пам’ятаю, коли йому вже за сімдесят було. Але й тоді він ще був нівроку. Ним дітей лякали: “Будеш погано поводитися – Бичок у торбу забере!” Бо ходив той Бичок завжди з величезною торбою через плече»

Подейкують, що коли Бичок випивав зайве, то полюбляв розповідати, що в нього в Москві є син – на такій високій посаді, що нікому й не снилося. Але зустрічатися з ним йому не можна. Натомість люди теревенили, що то сам маршал Малиновський, на якого той Бичок був схожий як викапаний:

«Наприкінці 1950-х я з мамою в Хмельницькому побував. Гуляли парком. Аж гульк – портрет. Я й кажу мамі: “О, дивися – наш Бичок!”. А то виявився маршал Малиновський…»

Зауважу, що до подібних легенд та переказів я ставлюся більш ніж скептично. Як показав досвід, зазвичай то нічим не підтверджені казки. Але після перевірки викладених п. Івасюком фактів сказати щось напевне так і не вдається. Є інформація, яка повністю підтверджує версію походження маршала з роду Грабянок, але є й така, що викликає сумніви.

Почнімо з інформації “за”.

Те, що маршал Родіон Малиновський – безбатченко, відомий факт його біографії. Відомості про матір – заплутані. Згідно з «канонічною» біографією, його мати була батрачкою і заробляла на життя важкою працею. Власне, як і має бути в матері славетного пролетарського полководця – не графинею ж їй бути! Однак колишня дружина маршала, Віра Малиновська, після розлучення у доносі до КДБ писала, що мати радянського воєначальника була зовсім не батрачкою, як він зазначав в автобіографії, а економкою в маєтку знаменитого графа Гайдена в селі Сутиски Тиврівської волості Вінницького повіту. І «навіть мала власний виїзд». Тобто мала пару власних коней, бричку та конюха з візником. Це, фактично, як зараз мати авто преміум-класу з власним водієм.

Але це ще не найцікавіше!

На час перебування в маєтку графа Гейдена жінка носила прізвище Залєсная! Тобто русифікований варіант польського прізвища Залєська. Русифікація прізвищ була надзвичайно поширеною як за царату, так і в СРСР. Так Варвара Залєсна цілком могла бути колись Барбарою Залєською… Можна припустити, що саме до графа Дмитра Гайдена графиня Залеська і спровадила доньку із бастардом. А та, аби не бути повною нахлібницею, стала економкою маєтку свого патрона.

Але є факти, які викликають сумніви. Зокрема, в народних переказах згадується виключно «графиня Залєська» (без імені). Під це визначення підпадає як онука містика Мартина Грабянка, після одруження – Залєська (1820–1913), так і її донька – Марія-Гелена Залеська (1863–1942). Чиєю донькою могла бути гіпотетична мати маршала – незрозуміло.

Дослідивши генеалогічні довідники, знайти згадки про доньку, що п. Мартини, що п. Марії-Гелени, яка могла би стати гіпотетичною мамою майбутнього міністра оборони, не поталанило. Втім, не виключено, що вони неповні – багато метричних книг пропало у буремні пореволюційні роки. Тим більше, що покритка, яка до того ж нагуляла дитину від простого селянина, була ганьбою роду, і її могли просто не згадувати і викреслити зі складу фамілії.

Відносно туману, що оповив історію народження майбутнього маршала, – все зрозуміло. Робити кар’єру в комуністичній Росії, маючи мамою польську графиню, було неможливо. За такий факт біографії у тридцятих роках і розстріляти могли. Тим більше, що у період між світовими війнами саме «панська» Польща була головним ворогом СРСР. Але в Москві про щось таке здогадувалися. Зокрема, з огляду на можливе польське походження Родіона Малиновського, його відсторонили від участі у Польському поході Червоної армії 1939 р.

Наразі зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що маршал Малиновський є нащадком знаменитого короля ілюмінатів Авіньйону та простого хлопа з Остапківців, не виходить. Однак і заперечувати цю гіпотезу теж аж ніяк не можна. Тож маємо ще одну історичну загадку, пов’язану із знаменитим подільським містиком та Городоччиною, яку потрібно ще розгадати.